Сообщение: 20
Зарегистрирован: 05.01.09
Откуда: Немытая Россия
Репутация:
0
Отправлено: 22.01.09 00:19. Заголовок: НБП-Львов
Старое интервью, дававший его человек, сейчас покинул НБП, и работает в Ирландии. Вроде как. http://energetik.livejournal.com/ его ЖЖ НБП Львів — „Боремося в умовах Системної окупації проти контрреволюційної резервації” МЛ „Бриколаж”
На сьогоднішній день можна з цілковитою впевненістю сказати, що національно свідомі ліві в нашій країні відсутні. Представники практично всіх так званих „лівих” партій тією чи іншою мірою орієнтовані на геополітичні стосунки з бувшою метрополією. Не виняток і львівське відділення НБП, тієї що лимонова. Проте на відміну від колег по соціально-революційному табору вони вже не українофоби. Щоправда і не націоналісти. Принаймні, не українські.
Розкажіть про початки націонал-більшовицького Львова, коли, де, чому і для чого?
Взагалі-то визначення націонал-більшовицької течії, як політичної послідовності з історичними коренями на сьогоднішній день залишається доволі розпливчастим. Проте, причина цього полягає не стільки в загальній ідеологічній неорганізованості сучасного націонал-більшовизму, скільки в самій якості сприйняття його як молодіжного руху, без належного рівня якої, будь-які дискусії втрачають змістовний фундамент того, що дозволило Націонал-Більшовицькій Партії досягнути нинішнього рівня популярності серед молоді настільки різних країн і надалі збільшувати її в геометричній прогресії.
Львівську організацію, відверто кажучи, дотепер важко назвати більш-менш чітко впорядкованою структурою. Як така, вона виникла десь у 2000-2001 році. Як і більшість інших організацій НБП, вона почалася з приїзду (цього разу) запорізьких націонал-більшовиків і налагодження поставок газети „Лимонка”, російською мовою. Насправді, цим і зумовлюється те, що більшість первинних з єдиноорганізованих нацболів у всьому світі є російськомовними. Занадто широким виглядає питання „чому” російські націонал-більшовики „виявились” серед львів’ян. Можливо, тому що у цьому світі, далеко не все вартує гроші і самовдоволене споживацьке сліпе існування не є останнім історичним кроком людства? Можливо, люди, які відчужуються від хтивої іронії мас, починають знаходити щось спільне і набагато більше ніж являє собою кожний з них поодинці? Ми вважаємо, що у всій своїй сукупності, всі елементи сьогодення прагнуть одного — суцільної Революції. Для цього ми прийшли в цей світ.
Наступне питання визначить подальший перебіг, тому не будемо ходити по колу і поставимо його руба: НБП-Львів — українські націонал-більшовики чи російські націонал-більшовики в Україні? (третій варіант — проросійськи налаштовані українські)
Подібний перебіг нас не влаштовує і ніколи не влаштує. Відповімо також руба — на сьогоднішній день, ми слов’янські імперіалісти. Інший варіант: націоналісти нової нації — націонал-більшовизму.
На якому рівні існує задекларований вами „галицький націонал-більшовизм? Це автентична і водночас органічна місцева ідеологічна перспектива чи скопійований з Лимонова „другоросійський”, „їхній” псевдорадянський естетичний нонконформізм?
Більше епітетів ніж сенсу. З внутрішнього боку, Галицький Націонал-Більшовизм можна визначити, як тактичну національно-об’єднуючу ідею в рамках національно-визвольної боротьби, спрямовану водночас на консолідацію і націоналізацію розкиданих по світу націонал-більшовицьких сил. Ця ідея поки що лише має шанс набути стратегічного рівня в рамках НБП. Тут необхідно зрозуміти нашу точку зору про те, що на сьогоднішній день, в справжньому національному розумінні, не існує ані російської ні української націй як органічних структур. Вони тільки зароджуються в страшних муках і в будь-якій момент єдиним шансом може стати „кєсарєво сєчєніє” у вигляді революції. В принципі, на цей момент рівень існування „ГНБ” можна охарактеризувати як недорозвинено-теоретичний. Проте, він починає знаходити підтримку серед львівських україномовних нацболів.
Офіційний форум НБП-Львів повідомляв про те, що на разі місцеві нацболи однозначно відмежовуються від антиукраїнської позиції східноукраїнських, і харківських зокрема та переходять на позиції українського націоналізму. Що ви розумієте під позицією харківського НБ та власним „українським націоналізмом”?
По-перше, хочу зазначити, що „фракціоналізм” в НБП сурово заборонений, як явище, абсолютно не притаманне самій сутності націонал-більшовизму. Націонал-Більшовики — брати і сестри. Якесь „відмежування” західноукраїнських нацболів має місце лише у прийнятті тих чи інших тактичних форм. Харківські нацболи взяли на озброєння виключно російську проімперську форму націоналізму, яку поширюють серед людей, зберігаючих проросійську налаштованість в Україні. Ця позиція не є шовіністичною, оскільки експлуатує початкову російську національність і ніяк не зачіпає можливі дії українських консолідуючих сил, яких насправді попросту до тепер не існує у культурному просторі, зовні псевдонаціональної цілком буржуазної риторики. А ми, просто відкинули, на наш погляд застарілу, „москальску імперскість” через те, що феномен якоїсь „влади росіян на Україні” не менше провокаційний, і не вписується у перспективи майбутніх інтеграційних процесів як при революції, так і, напевно, без неї, — еРеФська тоталітарна машина, під назвою держава, стала занадто слабкою зовні щоб на щось розраховувати. Цілком нове творення має очиститись цілком новим мисленням. Під українським націоналізмом ми розуміємо: повернення до традиціоналістичних „шукань”, притаманних творчості українського народу, всупереч загальній меркантилізації та глобалізаційним процесам і перш за все, відчуття себе як єдиного повновладного і розвинутого національного організму всіх тих, хто вважає себе справжніми представниками української нації. Все інше залежить від обставин, але не існує нації без гармонічного ядра, без молодої пасіонарної сили, готової вибухнути у будь-який момент яскравою блискавкою майбутнього становлення людства.
Останній український націоналіст (патріот), котрий притримувався ліворадикальних настанов загинув щонайпізніше у 1943 році (керівник соціалістичної фракції в ОУН(Р) Мітринга). До нього лівими націоналістами були українські комуністи типу УСРП (соціалісти-революціонери), так звані „боротьбисти” — від газети „Боротьба” (зауважимо причетність до цієї, свого часу наймасовішої української лівої партії пізнішої „Дніпровської дивізії” і його безсмертного провідника отамана Зеленого); Українська комуністична партія (група, що відкололося від УСДРП, тобто соціал-демократів); більшовики-федералісти, на чолі з Юрієм Лапчинським (утворена після неофіційної Гомельської конференції (листопад 1919 року) фракція всередині КПБ (У); КПБ (У) протягом квітня — серпня 1919 року — формально автономне від центрального московського проводу функціонування; КПБ (У), за часів Мазлаха, Шахрая, Волобуєва, Хвильового, Скрипника і Шумського, період вже „радянської” України і „національного більшовизму”. Початком цього періоду можна вважати рішення ХІІ з’їзду РКП(Б), 17-25 квітня 1923, головною постановою котрого було „кадрове” рішення про початок процесів „коренізації”. Закінченням — лист Сталіна до Кагановича у квітні 1926 рок, з його критикою творчості Хвильового.
Подібний націонал-більшовизм не котирується в середовищі українських НБ, його функції перебрав відроджений новітній сталінізм, власне кажучи, дуже далекий від будь-якої українскості. На кого орієнтуються львівські нацболи і чому не на вказаних вище українських попередників?
Це не зовсім так. Справа в тому, що кадровий склад нацболів рухається набагато швидше за звернення до минулого. В філософській категорії, можливо сам сенс нашої революції в тому, що минулого більше не буде. На індивідуальному рівні кожен початково здатний сам собі „ліпити кумирів”. З означеними у запитанні діячами і організаціями нас перш за все споріднює сама революційна сутність, яка у кого була. Марно шукати стрійні, незаперечні ідеологічні паралелі. В цьому світі, мабуть ще довго буде не вистачати незаперечності.
Щодо „новітнього сталінізму”, тільки у красноярських нацболів діє проект так званого „неосталінізму”. Для нас, Сталін — це не більше і не менше ніж символ перемоги, великих „побудов” і жорсткого порядку. Символ, а не ідол соціальних реформацій. З його ім’ям на устах гинули наші пращури, захищаючи життєвий простір „радянської” нації. І саме його ім’я тепер послужить нам тим, щоб не залишити їх смерть марною. Це категорія самозаперечення, прагнення образу, а не політичної персони. Це справа у будь-якому випадку інтернаціональна. Львівські нацболи орієнтуються на революцію, водночас ідею і дію, все інше — тактика.
Програмові документи НБП артикулюють чітку і визначену думку на рахунок приорітетності виключно „руського націоналізма”, а відтак ігноруючи національну пасіонарність „молодих націй”, цих вовків, шматуючих тіло напівмертвих імперій. Українці, татари, угро-фінські народи мають право на існування поза „тюрмою народів” і створення у вірогідному майбутньому власних „руських національних автономій”, віддаючи належне історичній справедливості?
Програмові документи НБП артикулюють чітку і визначену думку на рахунок діяльності НБП в еРеФії. Наскільки хто чого „образуючий”, питання звісно спірне. НБП не може ігнорувати ту чи іншу пасіонарність, так як загалом являє собою сам продукт пасіонарності. Будь-які інсинуації і конфлікти з цього приводу, мають місце тільки як результат самої лицемірної системи сьогоднішнього інформаційного функціонування. До речі, у внутріпартійній пропаганді поширюється думка, що російська нація, як така, ще ніколи не народжувалась, були тільки „прототипи”. Чи не замахом на Росію, у такому випадку можуть назвати наш „руський націоналізм”? Іронічно, але варто зрозуміти, — мова ніколи не була кордоном для братських народів. Ніколи і не буде. Ми не збираємось нікого „русифікувати”, скоріше ми „дерусифікуємо” саму еРеФію. Писали же в „Лимонці” „…слишком много слов приходиться ставить в скобки, нужен Новый язык…”. Кожна слов’янська Нація, яка сама виборе собі життєвий простір, має на нього стільки прав, наскільки зможе його захистити.
НБП-Львів толерує образ Едуарда Лимонова, те саме роблять Шведські, Ізраїльські, Прибалтійські та інші націонал-більшовики, складаючи, таким чином враження (повернемось на хвилинку до першого питання) російських відділень у цих країнах, благо діаспорні ресурси дозволяють вирішити подібні організаційні питання. Український статус львівських нацболів міг би виглядати легітимним за умови україномовної більшості і орієнтації на ідеологію типу вищевказаної, або, ще логічніше — КПЗУ, в чому є величезні сумніви. Якою є пропорція між україномовним і російськомовним представництвом в НБП-Львів?
Відверто кажучи, існує поки що таки абсолютна меншість львівських нацболів, які взагалі не розмовляють російською. Існує і абсолютна меншість для яких переважна виключно російська. В тім, це ніколи не становило перепони для організаційного і братського існування. Ніякої ідеології „КПЗУ” і тому подібних, ЦК НБП послідовно орієнтує на Ідею, революційну етику і естетику. Існує чіткий пріоритет первинної ідеї над ідеологією, як системою внутрішньо незаперечних поглядів, а отже мертвою, нерухомою системою. Пропорції мови не створюють прецедентів для львівських нацболів і не заважають ані російському, ні українському націоналізму. Те саме відноситься до Шведських і Ізраїльських нацболів, які, можливо не всеціло, але працюють на фронти двох мов. Враження „діаспорного ресурсу” цілком справедливе, проте це ще і ресурс відповідної якості людської натури. Головною залишається суцільна неділимість основної організації НБП і навіть іспанські і болівійські націонал-більшовики, серед яких жодного російськомовного, отримують партбілети з Москви. У Львові, в свою чергу, існують люди, які навіть проводять якісь акції від імені НБП, але чомусь не контактують з основною організацію. Справді, сама Партія йде попереду навіть власної ідеології. Щодо Едуарда Лимонова — це Вождь НБП. Це батько-засновник НБП. Це людина, яка виходжували і пеленала НБП у дитинстві. Будь-який націонал-більшовик повинен завдячувати йому хоча б за те, що він не тільки перший побачив в нас єдність, але й знайшов в собі сили зорганізувати нас у тепер вже незнищенну організацію.
З якими українськими організаціями Львова ви співпрацюєте? А з якими російськими і в чому ваша мотивація (по відношенню до російських)?
На фоні минулих запитань, приємно відповісти, що НБП взагалі не співпрацює з російськими організаціями у Львові. І справді, яка може бути мотивація співпрацювати з російськими організаціями, які по своїй внутрішній суті є скоріше антиросійськими? Починаючи від скоріше єврейського, ніж російського „Культурного Центру” НБП не виявило для себе жодної національної російської організації, що зайвий раз повертає до питання про існування російської нації. У Львові до цього часу йде співпраця з „Братством” Дмитра Корчинського і рядом прослов’янських неофіційних молодіжних груп.
Ваший статус порівнюваний з існувавшим (а можливо функціонує і зараз) у Львові РНЄ чи все-таки є підстави говорити про перспективність і подальшу критичну революційну масовість, цю запоруку антивладного успіху?
В принципі, поки що під питанням чи можна взагалі вважати статус львівських нацболів достатньо розпочатим. Насправді в нас були і є критичні моменти, пов’язані з тим, що з’являється більше людей ніж ми здатні організаційно переварити, не кажучи вже про людей, які вважають себе нацболами, але не контактують з нами. На це є ряд причин, з яких можна виділити по-перше те, що за 3 роки існування львівських нацболів самого організаційно-адміністративного ресурсу так і не було сформовано, по-друге те, що, як відомо, НБП ніким і ніколи не фінансується, а на власні кошти утримувати масову організацію і обзавестись штабом ми поки що не в змозі. В тім, ми прийшли з єдиною ціллю — перемогти, і якщо нас затримують, то все одно не зупинять. Можна виводити безліч підстав на рівні балаканини, але головною підставою говорити про перспективи залишається те, що буржуазна система існування вироджується, старіє і не встигає за часом, ми, в свою чергу, с кожним днем скоріше і сильніше по всьому світі. „НБП должно быть везде”.
В середовищі львівських НБ нуртуються різноманітні молодіжні субкультурні прояви, на кшталт „червоних скінів” тощо?
Так, звісно. Взагалі, збори львівських нацболів це на перший погляд парадоксальне зборище. Націонал-більшовизм легко об’єднує в одну велику родину і скінів і червоних скінів, звичайних студентів і робочих, панків, різного роду неформалів і навіть представників таких „відокремлених” субкультур як толкієністи. При чому ті, хто вирішує йти до кінця, повністю асимілюються. Сприйняття себе в першу чергу, як націонал-більшовика є обов’язковим. Любов до Партії важливіша за будь-що інше, НБП — це Життя, так кажемо ми.
Наскільки часто ви маєте фізичні проблеми під час обговорення полемічних питань з місцевими ультраправими?
Для нас не має ні лівих, ні правих і це не якась „поліморфна мрія”, а результат існуючого поза ідеологічним формалізмом стану речей. Існує лицемірна, цілком продажна і покупна, побудована на переграбуванні суспільної власності і зациклена на власному існуванні Система і існує єдина, в більшості маргінальна альтернатива з обличчям консервативної революції — такі як ми. Ми не розуміємо „національних” сил, які замість того щоб протидіяти антинаціональному режиму, влаштовують формальні „разборки” з потенційними союзниками. Проте, від справедливої бійки ніколи не відмовимось. На разі, ми отримували лише віртуальні загрози, а з окремими ультраправими знаходили діалог.
Ваше ставлення до діяльності львівських організацій „Руського двіженія” та інших проімперськи налаштованих шовіністів?
На нашу думку, „шовіністи” це „огородное пугало”. Їх „образ ворога” більше потрібен українським нацистам, ніж їм самим. Їх нібито „проімперська налаштованість”, значно випереджає якусь реальну діяльність. Віртуальних пугал очікує віртуальна смерть.
Згаданий вище НБ-форум повідомляв не лише про задіяння „української націоналістичної платформи”, але і про антиімперіалістичні настанови львівських націонал-більшовиків. Проти якої імперії варто боротися: Північноамериканської (США), Російської (РФ), Китайської (КНДР), Європейської (ЄС) чи майбутньої Української (Київської Русі)?
Це чисто об’єктивне питання. Варто боротися проти тої імперії, яка дійсно посягає на життєвий простір нації. Існують дві держави, існування яких не влаштовую націонал-більшовиків у першу чергу, — це США і еРеФія.
Нацболи повинні боротися з расизмом?
Серед нацболів, як не дивно, є і негри. Найвідоміший, — активіст НБП Латвії, Айо Бенес. Взагалі, ми не вважаємо расизм достатньо актуальним ворогом, щоб декларувати якусь спеціальну боротьбу з ним. Ми проти етнокримінальних груп, а сам расизм відкидаємо як зайву хворобу сприйняття. Є єдина раса, по відношенню до якої ми — расисти, це раса чиновників.
А з конкретно російським — побутовим русофонським, істеричним мас-медійним, організованим „двіженієм”, провокованим чорносотенним, євразійським, московським і тому подібними різновидами?
Ще раз наголошуємо, для того, щоб провокувати щось „русофонське”, треба бути руським. Істерія і залякування псевдоіснуванням чорносотенства і москальства нас не хвилює. На нашу думку все це спрямовано, в першу чергу, на штучне усунення уваги національних сил від справді актуальних проблем всередині країни в русло видутих з пальця „окупаційних загроз”. Щодо євразійства, воно стає ідеологічною платформою націонал-більшовиків західних країн проти „европоїдної” глобалізації. Але це вже їхній бій, їхня перемога чи поразка.
Яку музику слухають правовірні НБ, які фільми дивляться і книжки читають?
Як записано у програмі НБП, культура повинна рости як дике дерево, тому не варто окреслювати якісь шаблони. Існує націонал-більшовицька контркультура, спрямована на відчуження від пересічного образу життя, альтернативність масовій попсі і відстоювання революційних принципів у творчості. Кожен день збільшується кількість націонал-більшовицьких музичних груп і окремих творчих з’єднань. При чому, ці люди не тільки „творять мистецтво”, а й приймають активну участь у партійній боротьбі, продовжуючи творчість навіть за стінами тюрем. Якщо казати про так звану „правовірність”, думаю що більшість нацболів перечитала Лимонова, Морозова, Корчинського, Дугіна, Проханова, Савінкова, Нечаєва, Мао Цзе Дуна та ін. революціонерів, чула „Банду Чотирьох”, „День Донора”, „Антимузику”, „Віселіцу”, СВС, і т.п. Взагалі, на останній сторінці „Лімонки” є постійна колонка з аналізом і порадами щодо різноманітних продуктів творчості.
В умовах якої окупації ви боритеся і з якої резервації хотіли б вирватися?
Ми боремося в умовах Системної окупації проти контрреволюційної резервації. Це окупація тисячерукої бюрократії, складної системи буржуазних стереотипів, негативістських поглядів, брехливих свобод і невідстояних прав. Це резервація від усього живого і нового, резервація парадигматичних систем і віртуальних світів, створюваних в головах „обиватєлєй”, резервація всього того, що не бажає вписуватись в рамки чужої гри.
Може варто позбутися „комплекса Кара-Мурзи”, цієї фрейдистської радянської ностальгії і забути (забити) „другу Росію” з її Кавказом, Московським князівством, сепаруючими республіками, войовничими китайцями і примарними історичними шансами на хоча би ренесанс (про реконкісту тут не ходить) і працювати на „Другу Україну”, Київську Русь, позбавлену жлобських катеринівських комплексів і патерналістських фобій?
Хіба лише в назвах справа? Можна казати не „Другая Росія”, а хоч „Орда”, як до прикладу, писав Лімонов. НБП позбавлено вищеозначеного комплексу, а от щоб його попередити ми і вирішили започаткувати галицький націонал-більшовизм. Нас рухає не ностальгія по минулому, а ідея Життя у майбутньому.
Дякуємо, а час покаже.
Дякуємо. Час покаже.
відповідав — тимчасово відповідальний за громадські зв’язки, Енергетик
Сообщение: 474
Настроение: Есть мечта-убить. Есть мечта-повесить.
Зарегистрирован: 16.10.08
Откуда: Украина, Харьков
Репутация:
0
Отправлено: 22.01.09 10:25. Заголовок: Это другой Игнатьев...
Это другой Игнатьев. Разве можно сравнивать Великого Махариши Андрея Игнатьева с каким-то Калиниградцем.
Бессменный председатель и лидер движения НБП без Лимонова, талантливый переводчик с санскрита, знает наизусть Бхгаватгиту, автор многочисленных переводов индийских священных текстов, признанных научным сообществом. его переводы санскрита многократно издавались. высказал идею о необходимости революционного сотрудничества индийского и русского народов
Слава России и Индии!
Дмитриев Дмитрий Геннадиевич
У меня дети есть но плохие а мамы нет! Вот бы маму!? Мы бы хороших детей понаделали!
Пишите суки! владивосток станюковича 39 кв 46 и я дам вам совет как утина убить.....
Постоянно хочу кого нибудь убить......... То Чубайса, то Путина, то Зурабова...... Что делать? Когда наконец Ночь Длинных Ножей?
НБП Владивостока больше нет! Мы ушли все в СС Дёмушкина. Заходи товарищ на сайт СС и качай видеоклип ОРБ Дмитриева Эдельвейс и смотри на нас - парней и девчонок города о котором Ленин сказал "А ведь город то нашенский!" А Лимонов мазнул рукой на нас и сказал: Ебать меня в сраку - Владивосток мне пох!
Эйч! Пидарасы! Как вы там в НБП относитесь к ГЕРОЯМ СЛАВЯНСКОГО СОЮЗА И ЛИЧНО К ДМИТРИЮ ДЁМУШКИНУ НОВОМУ ФЮРЕРУ РОССИИ СВЯТОЙ? А, бляди?
Мы бунтуем ебать в сраку лимонова и его пендусов а вы молчите и не можете связаться с нами с ОГФ оппозицией Гарика Каспарова чепушыллы?
Ну да типа я просто линдерманов в попец имею только и делов-то! Извините нас Дмитрий Геннадьевич!
Русские люди! Хватит слушать педофила Эдичку и его евгеев Линдерманов, молодые люди. Они ведут вас всех на зоны и надолго. А сами в кусты! Они провокаторы и не более. Нацболы Владивостока послали наХУЙ Лимонова и ушли в СС - Славянский Союз Дмитрия ДЁМУШКИНА, где настоящие националисты, а не 3,14сдоболы. В НБП национализмом и не пахнет. От большевизма тоже мало что осталось. Дугин - вот кто создатель НБП. Лимонов вам не "Вождь", это жалкая ничтожная тень Дугина. НБП перетянула в период разгрома РНЕ часть националистов, разбодяжив их с маргиналами анархистами. Далее в НБП вошёл протестный Системе большевика Путина молодёжный состав. Плюс гений Дугина и вот вам раскрутка по типу антиглобалистов с закидыванием продуктами козлиных рож чиновников и ворья. Очнитесь!!!! Лимонов договорится с Властью и привет родителям из зоны. Когда я до вас до всех доберусь, я заставлю вас съесть свое говно, потом вы сЪедите, свое говно,которое останется после моего говна и будете плакать как побитые шлюхи!А потом я засуну вам ногу в жопу так, что вы будете плакать моим потом!!! Ясно сраные овцеёбы?!
Мы - настоящие патриоты и борцы за РОССИЮ в городе. Я не вижу больше реальной силы по Приморью. Все "красно-коричневые" теперь на море и загорают с девочками. У нас продолжается работа. Привет кстати МОЛОДЁЖНОМУ ИЗДАНИЮ ПАРТИИ БОЛЬШЕВИКОВ (ВКПБ) ОТ общественно-политической газеты профсоюза сотрудников правоохранительных органов ПРИМОРСКОГО КРАЯ, которая стоит на позициях защиты прав сотрудников милиции и др силовых структур, а также ГРАЖДАН (!) от беззакония Путинской Власти.
В городе Львов было создано первое на Украине отделение юных бериевцев для несовершеннолетних, сочувствующих идеям движения НБП без Лимонова
на фото: Слава России и Индии! Служу России и Индии!
Нацболом я был давно до того момента, как вступил в НБП. Чтобы не углубляться совсем в глубины истории, начну конкретно с момента... Осенним деньком на собрании РНЕ, я впервые увидел газету "Лимонка". К тому моменту в РНЕ я состоял около 8 месяцев. За это время мне осточертело отсутствие всякого действия. Лидеры не рвались устраивать Хрустальную ночь. Кончилось тем, что сделав баркашовцами пару десятков парней на районе, я отчалил из стана фашистов. За инициативу, ативность и т.д., я получил грамоту за подписью самого Баркашова. Хотя может и наеб…и с подписью. Это случилось в 2001 году. Тогда я вёл странный образ жизни - хулиганства на грани охуительного фола. После дискотек, в нашем районе случались грандиозные махычи, с участием толп молодёжи с трех микрорайонов города. 2 района тогда объединились, дабы совместными усилиями давать нашим парням люлей. Само собой "мы" часто огребали. Такой расклад долго мучил меня и я решил немного изменить ситуацию. После очередной дискотеки, толпы собрались, чтобы начать махыч. И вдруг с высоты птичьего полёта, на голову агрессоров из враждебных районов, посыпались бомбы. Это я делал нехитрые приспособления из серебрянки и сурика. Дабы причинить врагу максимальный урон, приходилось делать огромные банки бомбами, которые были напичканы камнями. По городу я ходил в камуфляже, на левом рукаве шеврон со свастикой РНЕ. Учился в шараге на секретар, но на учёбу я положил огромнейший болт. Бухали в придорожном в кафе, а после ходили на речку купаться. На Волге стояла же база флотилии. Помню, как однажды, чтобы было чем помахать на футболе, залез на один из кораблей и снял флаг андреевский. Денег тогда имел очень много. Занимаясь крайне незаконным делом, получал такие суммы, что мог ничего кроме не делать. Но сидеть на месте лень - устроился принимать бутылки. Через пару месяцев работы на азеров, придумал простейшую схему кидалова чёрных. Просто писал другие цифры в отчётности и получал каждый день за час работы (вместо себя определил на работу левую бабу) 500 рублей. От делать нечего покупал ВСЕ свежие газеты в киоске. Прочитав несколько раз газету национал-большевиков "ЛИМОНКА", стал ее постоянно покупать. В апреле 2002 года встретился с гауляйтером Астрахани. Отделение тогда было в упаде - его только, что накрыла ФСБ. Решили вместе восстановить ячейку и начать работу. За неделю мною было убито несколько десятков стен в центре города лозунгами НБП: "Сталин! Берия! ГУЛАГ!!!", "Буржуев на нары, рабочих на Канары!" В то время я уже бросил учёбу, незаконный бизнес и дураков-азеров,которых кинул на приличную сумму русских денег (у меня политика такая - русские деньги у русских, азерские у азеров). Забив на родителей, решил жить самостоятельно. Устроился к чеченам мыть машины. Чечены вскоре просекли, что я и моё товарищ состоим в какой-то НБП. Особенно это выразилось после того, как я нарисовал на огромных воротах бокса автосервиса, не менее огромный "серп и молот", с подписью "НБП". Возмущения чеченов были закрыты теми обстоятельствами, что: я покрасил им мечеть (сп…в множество краски), серп с молотом были нарисованы зелёной краской и наконец они тоже ненавидели Путина.
Однажды на мойке я посадил коноплю. Поливал её и т.д. Никто не трогал её, все ждали когда она вырастет. Но не дождались - от скуки я приделал ганj и скурил в одно лицо. Тогда меня сильнейшим образом развернуло - голова улетела в высь, а ноги понеслись к моему другу. Хитрый татарин кинул чечен на 1500 рублей. Постучав к нему домой, я рассказал, что его хотят убить чехи за его кидалово, а перед смертью изнасиловать. Ужас поселился на лице моего товарища. Будучи в невменяемом состоянии я предложил ему свою ИДЕЮ. Друг согласился и в 4.30 утра следующего дня, мы были в городе-герое Сталинграде (ибо города-героя Волгограда нет).
Очухавшись от травы и моря выпитого по дороге пива, я не без удивления разглядывал рассвет, который раскрашивал Сталинград, выхватывая заспанный город из тьмы. Друг мой уже убежал в сортир, по дороге нашёл куст травы. Трава впрочем оказалась ерундовой - друга не вставило, а я не стал курить. Корчась от приколов похмелья, еле нашл в своей походной сумке экземпляр "Лимонки" с номером гауляйтера Сталинграда Макса Анохина. Созвонились, а позже встретились. Приехали мы типа спрятаться на время и обменяться партийным опытом. Макс показался мне хорощим чуваком: показал нам город, устроил эксурсию в музее-панораме Сталинградской битве и напоил отличным (тогда оно ещё было таким) пивом Волжского пивзавода. Дома у него вписка была заказана из-за траблов с ментами и ФСБ. Тогда я не знал, что Макс дал показания на Лимонова в обмен на свободу. Анохин занимался раскопками войны - дом его был завален оружием. Склад накрыли, вот и пришлось Максу спасать свою шкуру. Вписал он нас к местным браконьерам. Те имели базу на берегу Волги и ловили осетровых. Нормальные ребята. С понятиями. На второй день мы отправились через Волгу на пароме в город Краснослободск, а после доехали до деревни Репино.
В этой деревне мы жили месяц. до сих пор вспоминаю этот месяц, как какой-то сон. Деньги добывали торгуя рыбой. Жили у Саши с его мамой. Саша предпочитал растворитель, но и с нами не брезговал вкинуть кашу из травы. Обильно поглощали самогон и каждый день ходили барагозить в местный клуб. Но самое главное - за месяц я прочитал все номера "ЛИМОНКИ", котррые были выпущены на тот момент. Плюс творчество Дугина.
Через месяц мне надоел этот безумный фестиваль: фильм Жесть просто сосёт от сценария нашего отдыха. Разбили мотоцикл взятый на время у местных, участвовали в драках, бухали, курили, пили и ели траву. Катались в Сталинград и бродили бессмысленно по бесконечным улицам.
Так вот, в середине июня 2002 года я решил вернуться в Астрахань. Встав в 6 утра, я поел и пошёл на остановку без рубля в кармане. Всё было пропито и проедено. На остановке до меня доеб…ся здоровый,но пьяный чёрт. Он угрожал мне и строил рожи. Меня пёрло от съеденной минувшей ночью сковородки травы. Схватив бревно под ногами, я изо всех ёбнул черта по затылку. Тот упал. Ради прикола бнул его ещё раз десять по всему туловищу. чувак захрипел. Пачкаясь в крови и борясь с приходами, поднял выпавший кошелёк. Мой карман пополнился тремя хрустящими пятихатками. я медленно побрёл по дороге. Потом опомнился: подбежал к мужику, обшмонал его полностью и в носке нашёл ещё сотню рублей. Счастье переполнило мою душу. Солнце залило улицу кислотным светом, а трава вставила по полной. Чувак стал пиздеть. Обломал мне весь кайф. Нап…в его ещё ногами, уволок беднягу в кусты и пощупал пульс. Его, а потом свой. Бы оба были живы и нас обоих пёрло. Домой в Астрахань я вернулся в новой золотой цепочке с крестиком. остаток денег молча отдал матери.
Написал заявление и вместе с фоткой отправил его в Москву.
Сообщение: 481
Настроение: Есть мечта-убить. Есть мечта-повесить.
Зарегистрирован: 16.10.08
Откуда: Украина, Харьков
Репутация:
0
Отправлено: 24.01.09 02:15. Заголовок: КАК Я БЫЛА НАЦБОЛОМ ..
КАК Я БЫЛА НАЦБОЛОМ
Ульяна СКОЙБЕДА
Корреспондент «Комсомолки» внедрилась в национал-большевистскую партию Лимонова
Известного (в основном нетрадиционной ориентацией) писателя Эдуарда Лимонова судят за терроризм. Его национал-большевистскую партию объявили фашистской угрозой. У НБП отобрали помещение и теперь закрывают газету «Лимонка». В последний год российское общество усиленно пугают бритоголовыми. Не погром кавказцев - так осквернение еврейского кладбища, не осквернение кладбища - так день рождения Гитлера; истерика в газетах не утихает ни на неделю. На фоне политических игр мы решили выяснить: кто такие нацболы. Фашисты или просто хулиганы? Корреспондент «КП» получила задание вступить в национал-большевистскую партию.
Партсобрание
Сталинский дом; ступеньки вниз. Железная дверь - под уровнем асфальта. Вхожу в бункер - лечу вниз головой: в темноте надо было переступить через трубу. Черноглазый юноша холодно поднимает брови; с перепугу я мямлю: - Я... тут... сочувствую вашей партии! Слово «партии» выходит правильно - с придыханием. Взгляд юноши теплеет. На бицепсе у него наколота синяя граната «лимонка». Стены полуподвала белые, флаги красные; на проводе висит с потолка объеденный коррозией дырявый железный чайник. На гигантском плакате - резиново-лысый Фантомас. Подпись: «Не ссы! Вступай в НБП!» Каждый понедельник здесь, в бункере, в семь часов вечера проходит общепартийное собрание. Присутствовать на нем может любой человек с улицы. По стеночкам комнаты мнутся мальчики от четырнадцати до двадцати. Топчутся, прячут руки - будто, как и я, ни с кем здесь не знакомы. Посреди комнаты происходит мужская встреча. - Чувачок!!! Да где ж ты был?! - Я в изоляторе сидел!.. Мнущиеся по стенам завидуют: быть задержанным милицией - гордость для нацбола. Форма одежды у присутствующих отсутствует. Вообще НБП рекомендует своим членам ходить в черном и стричься под ноль. На деле нацболы одеты кто во что горазд. На пятьдесят парней в бункере - четыре девочки. Нечесаные, неряшливые, некрасивые. Наконец появляется начальство. Исполняющий обязанности председателя НБП Анатолий Тишин - тощий человек под сорок - стремительно идет в глубь бункера. Тишин - один из основателей НБП; до ареста вождя был гауляйтером (комиссаром) московского отделения партии. Работает в морге. В 2000 году, когда нацболы захватили матросский клуб в Севастополе, шесть месяцев сидел в тюрьме; одновременно баллотировался в Думу. Мы бежим за Тишиным по коридору, на стенах висят предвыборные листовки: «Надоели политики? Встречайте доктора! Доктор Тишин - патологоанатом». В зале - грубо сколоченные лавки. Тишин облокачивается худосочным задом на трибуну; я жду вычурных слов и фашистских приветствий. - Ребята... с Лимоновым ситуация такая... Извините, мне придется вдаться в юридические тонкости... Я знаю, это неинтересно... Голос у Тишина интеллигентный; с предполагаемыми боевиками он говорит, как с дефективными подростками. - Суд будет закрытый... Для нас это смерть: ФСБ сделает все, что хочет; за закрытыми дверями никто не услышит голоса защиты... - Гы-гы-гы!!! - сваливается с задней лавки обкуренный подросток. Тишин (мягко): - Шамиль... ну послушай... Момент такой... траурный... Тишин объявляет, что в знак протеста против закрытого суда четверо нацболов решили начать голодовку. Снова извиняясь, он говорит, что в бункере будут журналисты, а поэтому желательно не слушать здесь музыку, не пить, не курить дальше приемной и вообще поменьше тусоваться. Шамиль гогочет еще раза два.
Вступление в ряды
Надо сказать, к своему журналистскому заданию я готовилась тщательно. Перед тем как идти в бункер, выложила из сумки деньги (НБП опирается на обездоленную молодежь), редакционное удостоверение, блокнот. Я была готова к тому, что при вступлении в ТАКУЮ организацию меня обыщут. Проверят документы. Проверят личность - позвонят в указанное мной место учебы. А вдруг я шпион - да не из газеты, а из ненавистного нацболам ФСБ? ...Вместо всего этого, выслушав просьбу принять меня в НБП, Тишин только махнул головой: - Дайте ей бланк - где они там валяются... Бланк был мятый и желтый. В графе «образование» я написала: «учительница младших классов» (легкая специальность; будут задавать вопросы - смогу ответить). В графе «работа» - «не работаю» (а то пришлось бы указать рабочий телефон, а по нему скажут, что это «Комсомолка»). Адрес написала настоящий (вдруг вышлют человека «проводить» меня). Парень с добрым лицом (был гауляйтером смоленского отделения НБП, вместе с Тишиным участвовал в севастопольской акции), улыбаясь, спрятал заявление в стол. Я все еще ждала проверки. Господи, даже у «скинов» новых членов «прописывают» - бьют в темном подвале! - Что стоишь? Иди... - А задание?.. - Ну... хочешь - листовки поклей...
Клею листовки
Впрочем, провожатого мне дали. Нацболы делятся по звеньям, звенья образуются по территориальному признаку. Наголо бритый Андрей живет ближе всех ко мне. - Народу у нас почти нет... В московском отделении - две тысячи членов - это кто по разу сходил. А реально - человек пятьдесят. Мы потому с другими экстремистскими организациями кооперируемся. Мы на их акции ходим, они - на наши... Листовки Андрей посоветовал клеить с пяти до шести часов утра. А то могут избить... ...Тщательно угаживаю родной город; проклинаю Лимонова и редакционное начальство. Если б можно было умереть со стыда... На листовках нагло улыбается бритоголовый «фашист». На рукаве у нациста повязка, на ней - скрещенные серп и молот (поразительно: семьдесят лет они были одним из символов нашего государства, но помещенные в круг, однозначно воспринимаются как свастика. - Авт.). ...Люди равнодушно шли мимо (в пять я не проснулась и клеила при свете дня). Никто не сказал ни слова. Полное равнодушие народа к ведомой НБП борьбе - большая обида для нацболов. Всех, кто живет обычной жизнью (ходит на работу, воспитывает детей), они презрительно зовут «овощами». Овощ - глупый пингвин, который робко прячет. Аполитичное быдло. Себя ненавидящие сегодняшнюю власть «лимоновцы» видят сверхчеловеками. И все же страдают. Я прочитала на сайте НБП: «Уж сколько было акций, митингов, шествий - а все уходит, будто в черную дыру... Даже если ОНИ начнут дохнуть с голоду, вряд ли это заставит их бороться с режимом...»
Дежурство по бункеру
Я дежурю. Каждый день, с одиннадцати утра до девяти вечера, один национал-большевик должен находиться в штаб-квартире НБП. Следить за порядком, отвечать на телефонные звонки, записывать их в журнал. Эх, всегда мечтала стать секретаршей... Шаркая тапочками, ко мне подходит голодающая уже восемь дней нацболка Василиса. - Главное, - инструктирует она, - не давай никому здесь жрать. Я уже писала: внешность у нацболок грустная. К Васе это не относится. Семнадцать лет, фарфоровая кожа, голубые глаза... Ее не портят даже ярко-малиновые волосы. Ради борьбы Василиса Семилетова бросила элитный колледж конструирования-моделирования. Девочка отчаянно жмет на кнопки «томагочи». - Прикинь, оставила на койке, чтобы во время собрания не пищал. За полчаса сдох, зараза! Четверо нацболов - две девушки и два молодых человека - голодают здесь, в бункере. В дальней комнате поставили раскладушки; почти все время они спят. Три раза в день голодающим дают глюкозу и чай с сахаром. Курить нельзя, но Вася дымит как паровоз. - Мне никто сигарет и не дает! Я их сама по карманам п...зжу! (Автор приносит извинения за ненормативную лексику. Члены НБП матерятся через слово.) В письме президенту Путину нацболы написали, что голодовка будет продолжаться до изменения решения по Лимонову или до смерти голодающих. За состоянием ребят следит патологоанатом Тишин. Причину смерти установит точно... - Вася, - решившись, спрашиваю я, - как же тебе родители разрешили участвовать в таком ужасе? - А я им говорила! Сказала - болею, приехать не могу. Вот по телевизору меня увидят, будет скандал... Арина своим тоже не говорила! Арина Кольцова - вторая голодающая. Валькирия (этим дурацким словом нац-болы называют девушек, совершивших громкую акцию. - Авт.). Валькирийство Арины заключается в том, что перед голодовкой она приковалась к дверям Госдумы (ее отцепили и сдали в милицию). Арине двадцать; в Москву она приехала из смоленской деревни; до восемнадцати не видела даже телевизора...
Правда о деле Лимонова
Арина прихлебывает минералку. Девицы хихикают: воду для голодающих партия покупает хорошую - «Шишкин лес»; и это нескончаемый повод для глумления. Шишкин - фамилия следователя, который «закрывал» Лимонова... - ОМОН приезжал, - наперебой рассказывают девчонки, - обыски по квартирам были... Смешно, но реально о деле Лимонова нацболы ничего не знают. Естественно, говорят, что оружие лимоновцам продавала сама ФСБ. После ареста в партии настали черные времена. Известный писатель Лимонов всегда решал материальные дела лично, и, когда его не стало, проблемы посыпались, как из ведра. Арбитражный суд расторг договор об аренде бункера (выяснилось, что НБП не платила за подвал никогда и должна тысячи долларов). Минпечати вынесло предупреждение «Лимонке»... Нацболов по всей стране таскали в ФСБ; партия резко сократилась: ребята резко «вспомнили», что у них есть мамы, папы, институты... Радостные вопли в подвале: с суда вернулся нацбол Коля Новохатский по прозвищу Натан Натанович. За мошенничество в крупных размерах (подделывал иногородним регистрацию) его приговорили к четырем годам условно. - Слушай, - очень серьезно говорит Новохатскому нацбол Саша по прозвищу Слон, - но, когда мы возьмем власть, у нас за мошенничество условно давать не будут!
Тоже мне, казаки-разбойники. И вообще статейка бредовая. Сомнительно, чтобы эта корреспондентша вообще хоть раз бывала в бункере.
А что там в этом бункере такого опасного, чтобы туда непускать? Склады боеприпасов и взрывчатки хранятся? Этот бункер дохуя раз по телеку показывали...
Все даты в формате GMT
2 час. Хитов сегодня: 177
Права: смайлы да, картинки да, шрифты да, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация откл, правка нет
Да и НБП-Львов уже нет 
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума